Kbjklb

  • 12 апр. 2012 г.
  • 2767 Слова
Загальна характеристика Європейської конвенції про імунітети держав
(Базель, 16 мая 1972 года)
У доктрині та практиці різних правових систем є дві основні концепції імунітету держави — імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого). Распространение национальной законодательной практики по ограничению применения иммунитета и необходимость унифицировать правила применения иммунитета намеждународно-правовом уровне привели к заключению Европейской Конвенции об Иммунитете Государств 1972 года («Европейская Конвенция»), Первым по настоящему детальным международноправовым актом, положившим начало утверждению нераспространения принципа иммунитета в международном праве на коммерческую деятельность государств, является Европейская Конвенция. На момент подготовки данной статьи, по крайнеймере, 8 государств (Австрия, Бельгия, Кипр, Голландия, Швейцария, Германия, Люксембург и Соединенное Королевство) ратифицировали Европейскую Конвенцию и насколько нам известно, проекты инструментов ратификации находятся на рассмотрении в Законодательных органах еще по крайней мере 3 государств (Франции, Дании и Швеции). Основной целью Европейской Конвенции является (i) устранить полностью или частичновозможность использования иммунитета государствамиучастниками для защиты от исков, предмет которых удовлетворяет требованиям Конвенции; (ii) установить принципы взаимного признания и исполнения судебных решений, вынесенных против государствачлена Европейской Конвенции судами иного государствачлена; и (iii) способствовать гармонизации правовых систем государствчленов. Европейская Конвенция, однако,не вводит принципа автоматического исполнения судебных решений против государств-членов в других государствахучастниках Конвенции (ст.20).
Мета цієї конвенції викладена у преамбулі:
" Государства - члены Совета Европы, подписавшие настоящую Конвенцию,
считая, что целью Совета Европы является достижение более тесного союза между его членами;
принимая во внимание существование вмеждународном праве тенденции к ограничению тех случаев, когда государство может ссылаться на иммунитет в иностранных судах;
стремясь установить в отношениях друг с другом совместные нормы, касающиеся объема иммунитета от юрисдикции, которым государство пользуется в судах другого государства, и направленные на обеспечение выполнения судебных решений, вынесенных в отношении какого-либо государства;считая, что принятие таких норм может содействовать делу унификации, предпринятому государствами-членами Совета Европы в области права,
договорились о нижеследующем:"
Конвенція розмежовує публічно-правові та приватно-правові дії. Вона містить вказівки на випадок, коли держава не користується імунітетом. Зафіксовано також правовідносини, коли імунітет держави зберігається.
Оскільки цяКонвенція залишається для вітчизняного читача маловідомою, наведемо текст тих її статей, що стосуються абсолютного та функціонального імунітету.
РОЗДІЛ І. ІМУНІТЕТ ВІД ЮРИСДИКЦІЇ

Стаття 1
1. Договірна держава, яка є позивачем чи третьою особою у судовому розгляді в суді іншої Договірної держави, визнає щодо застосованого судового розгляду юрисдикцію судів цієї держави.
2. Така Договірнадержава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в судах іншої Договірної держави стосовно зустрічного позову:
а) якщо цей зустрічний позов випливає з юридичного взаємозв'язку чи з фактів, на яких базується основний позов;
б) коли ця держава, якщо проти неї не було застосовано окремого судового розгляду в судах іншої держави, не змогла відповідно до положень цієї Конвенції посилатись на імунітет.3. Договірна держава, яка в суді іншої Договірної держави подає зустрічний позов, визнає юрисдикцію судів цієї держави як стосовно основного позову, так і стосовно зустрічного позову.
Стаття 2
Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої Договірної держави, якщо вона взяла на себе зобов'язання визнати юрисдикцію цього суду відповідно:
а) до...
tracking img