Карпенко-карий Іван

  • 10 мая 2010 г.
  • 2387 Слова
КАРПЕНКО-КАРИЙ ІВАН
(1845-1907)
Багато займався самоосвітою, брав участь в аматорському драматичному гуртку. З 1888 року став актором трупи М. Садовського, а у 1890 утворює разом із П. Саксаганським "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського", яке стало найкращим театральним колективом кінця XIX - початку XX століть. Помер у м. Берлін під часлікування, похований на хуторі Надія.
П'єси Карпенка-Карого відрізнялися від попередніх творів подібного жанру, оскільки порушували гострі і актуальні проблеми свого часу.

Комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" і "вічна" тема влади грошей над людиною
Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію "Сто тисяч", він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80-90 роках XVIIIстоліття. Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з'являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка - головний герой комедії "Сто тисяч".
Калитка - заможний селянин, який вже має 200 десятин землі, проте, всі свої сили покладає на те, щоб збільшити своїволодіння. Він мріє: "їдеш день - чия земля? Калитчина! їдеш два - чия земля? Калитчина! їдеш три - чия земля? Калитчина! Диханіє спирає".
Але для закупівлі землі необхідні гроші. Для того, щоб викупити 250 десятин землі у сусіднього поміщика Смоквинова, Калитка вирішує піти на ризикований крок: придбати 100 тисяч фальшивих карбованців. Таким чином, Іван Карпенко-Карий зображує людину, яказаради багатства готова піти на злочин.
Письменник виразно протиставив двох героїв: романтика - шукача скарбів Бонавентуру і, власне, самого Калитку. Ось приклад: копач ставиться до грошей не як до джерела щастя. У великих грошах він вбачає лише Можливість матеріально забезпечити себе і своїх рідних. Копач розповідає про своє захоплення так: "Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема,післязавтра - мільйон!.. Викопаємо - все пополам. Стане і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік..." Натомість, Герасим Калитка ставиться до матеріального достатку по-іншому: "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко... Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо - все твоє; там череда пасеться, там орють напар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші..."
Сина Романа він хоче оженити на дочці великого землевласника Пузиря, сподіваючись отримати значний посаг: "Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з'їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми..."
Таким чином, на вівтар своєїжадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина.
Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, "гріх у неділю снідать". Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що "худобу ганять в празник гріх". І авторитетно додає: "Блажен чоловік, іжескоти милує". Його справжня "філософія" шита білими нитками: "Скотина гроші коштує".
Калитка сердиться на копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п'є за власні гроші, бо "від своєї горілки у грудях пухне".
Жадоба до грошей призводить до духовної деградації людини. Саме гроші стають для нього найвищим авторитетом, а, так би мовити, людське ставлення до людини, натомість,повністю знецінюється: "робітники й собаки надворі повинні буть"; "обіцянка - цяцянка, а дурневі - радість"; "кругом, кругом моє"; "бери і в свого, і в чужого"; "лупи та дай"; "гроші всьому голова"; "Ой, Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою..."
Апогей такої філософії змальовується у останній, 12-й яві четвертої дії....
tracking img