Место химии среди наук про природу

ЧАСТИНА ПЕРША
Роздiл перший
ДРАКОН
...Вирячивши вогненнi очi, дихаючи полум'ям i димом, потрясаючи ревом пустелi i нетра i вогненним хвостом замiтаючи слiд, летiв дракон.
Не з китайських казок i не з пагод Тiбету - вiн знявся десь з громохкого центру країни "чудес", вилетiв з чорного пекла землi людоловiв
i гнав над просторами... Над безмежжям Уралу... Через хащi Сибiру... Черезгрiзний, понурий Байкал... Через дикi кряжi Зайбакалля... Через Становий
хребет, - звивався над ним межи скель i шпилiв... Високо в небi, сiючи iскри й сморiд, летiв i летiв у безмежнiй ночi.
...Палахкотiв над проваллями... Звивався над прiрвами... Пролiтав iз свистом спiраллю над диким бескиддям i нагло зникав десь у надрах землi -
занурювався, як вогненноокий хробак, зiскреготом i хряском у груди скелястих гiр, свердлив їх з блискавичною швидкiстю, розсипаючи iскри.
Зникав... I раптом вилiтав з-пiд землi далеко, мов пекельна потвора,потрясаючи реготом нiч. Пряв вогненними очима, зойкав несамовито i,
вихаючи хвостом, як комета, летiв i летiв...
I розступалися скелi, маючи тiнями. I розбiгалися злякано сосни й смереки, кидаючись урозтiч. Заскоченийнагло сохатий (лось) прикипав на галявинi, спаралiзований жахом, а далi зривався й, ламаючи ноги та обдираючи шкiру, гнав скiльки духу у безвiсть.
I гнали у безвiсть луни, мов духи гiрськi, - розлiтались по горах, стрибали в провалля, ховалися в нетрях... За ними летiв дракон. То не фiктивна потвора з наївних китайських казок i не легендарний дракон Далай-лами. Нi, то реальний, тоєдино реальний, справжнiй дракон, найбiльший i найстрашнiший з усiх драконiв. Анi Микита Кожум'яка, анi сам Юрiй Переможець не в силi б його подолати. На сталевих лапах, з вогненним черевом, з залiзною пащею жахкотiв вiн, немов щойно вилетiв з пекла.
Шiстдесят коробок-вагонiв - шiстдесят суглобiв у дракона. Спереду вогненноока голова - велетенський двоокий циклоп - надпотужнийпаротяг "Й.С." (Йосиф Сталiн). Ззаду - такий же надпотужний паротяг "Ф.Д." (Фелiкс Дзержинський). На тендерi прожектор - довгий вогненний хвiст. Бiля кожного вагона - щетина багнетiв. Наїжився ними дракон, мов їжак... Нi, мов дракон! I гнався зi скреготом.
Шiстдесят суглобiв у дракона - то шiстдесят рудих домовин, i в кожнiй з них повно проглинених жертв, повно живих мертвякiв. Крiзь загратованiдіри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, - дивились крiзь темряву десь на утрачений свiт, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вiтчизна, озвучена смiхом дитинства i юностi рано одтятої, де лишилася мати... родина... дружина... Мерехтiли грона очей i летiли десь у темряву чорну, у прiрву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. I тягне їх циклопiчний "Й. С.", iпiдпихає їх демон "Ф.Д.".
В цiлому ж - то є е т а п , то є "ешелон смертi", - етапний ешелон ОГПУ - НКВД. Дракон.
I мчить вiн без зупинки, хряскотить залiзними лапами, несе в собі приречених, безнадiйних, змордованих, - хоче замчати їх у безвiсть, щоб не знав нiхто де i куди, - за тридев'ять земель, на край свiту, мчить їх у небуття. I нема того Кожум'яки... I нiхто-нiхто їх не визволить iвже не врятує, i нiхто навiть нiчого не знатиме й не почує про них. Нiч. Чорна, безмежна нiч. I вiдсахуються смереки, кидаючись врозтiч. А дракон пожирає очима все перед себе i мете услiд вогненним хвостом - фосфорить ним по шпалах, по нетрях, обмацує слiд за собою, - чи не тiкає хто? Iнодi бахкає пострiл... другий... То вартовому ввижається зрада чи втеча, i вiн несамовито,пронизливо кричить i стрiляє навмання у метушливі тiнi смерек i стовпiв. I хоч нiхто при такому скаженому летi не змiг би зiскочити живий, i хоч нiхто при такiй охоронi та при таких запорах не змiг би видертись геть, але... Вартовий мусить бути пильний, "бдiтєльний". То-бо є його "дєло чєстi, дєло слави", то-бо його "дєло доблєстi i гєройства".
А може, йому самому...