Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика

Вступ

Важливу роль у забезпеченні процесу розширеного відтворення відіграють гроші. На їх використанні базується більшість економічних інструментів господарювання: ціноутворення, оплата праці, комерційний розрахунок, фінанси, податки, розрахунково-платіжні відносини, інвестиційна діяльність тощо. З урахуванням закономірностей функціонування грошей формується економічна політика держави,відбувається ринкове регулювання всіх сфер економічного життя суспільства.
Сучасний стан трасформації економіки України характеризується розвитком стабілізаційних процесів і переходом до сталого економічного зростання. Поява нових тенденцій у проведенні ринкових реформ, вихід з глибокої економічної кризи та формування засад ринкової економіки вимагають адаптації сучасних ринкових методіврегулювання грошового обороту до реалій економіки України.
Державне регулювання грошового обороту в сучасних економіках виконує пріоритетну роль у досягненні цілей грошово-кредитної політики. Регулювання грошового обороту в арсеналі державної економічної політики в сучасний період трансформації набуває нового змісту і спроможне утвердити тенденції економічного зростання, стабільності цін, скорочення безробіттята прискорити інтеграцію України у світову економіку.
Можливості регулятивного впливу грошової пропозиції на економічну активність зумовлені характером функціонування економічних систем і змістом грошово-кредитної політики. Динаміка трансформаційних процесів вимагає їх своєчасного теоретичного осмислення та науково-методологічного обґрунтування в контексті сучасних монетарних концепцій та їхпрактичної реалізації. Регулятивний вплив зміни грошового обороту поступово наближається до параметрів, властивих ринковим економікам.

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Відмінності в поглядах окремих теоретиківстосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб’єкта, індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку. Інші — назвемо їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб’єкти за своєю природою «запрограмовані» на високоефективну діяльність у ринковомусередовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб’єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.
Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу наекономіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються:
забезпечення певного рівня економічного зростання;
забезпечення максимальної зайнятості;
контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політикапередбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:
структурна політика;
політика конкуренції;
соціальна політика;
кон’юнктурна політика.
Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізаціїрозвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві...